Дископатія у собак - хвороба міжхребцевих дисків
Розповідає Віталій Райлян - провідний хірург, головний лікар ветеринарної клініки "Ексвет".
Хвороба міжхребцевих дисків (IVDD) є найпоширенішим захворюванням хребта у собак, а також іноді спостерігається у котів.
Хребет ссавців складається з окремих кісток – хребців, які рухомо з’єднанні між собою міжхребцевими дисками. Кожен хребець має кістковий утвір – дугу хребця, який слугує вмістилищем для спинного мозку.
Міжхребцеві диски - це фіброзно-хрящові подушки між хребцями (крім перших двох шийних хребців), які дозволяють хребту рухатись, є підтримувальними та діють як амортизатори. Вони складаються з фіброзного кільця та желеподібного центру – пульпозного ядра. Дегенерація міжхребцевих дисків, яка спричиняє захворювання, зменшує амортизувальні здатності диску, і в кінцевому підсумку може призвести до грижі диска та компресії спинного мозку.
Jmarchn, CC BY-SA 3.0 <https://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0>, via Wikimedia Commons
Що спричиняє захворювання міжхребцевих дисків та чи існують породні ризики
Хвороба міжхребцевих дисків (IVDD) - це віковий дегенеративний стан. Однак певні собаки - хондродистрофічні породи - можуть страждати від проблем із диском у відносно молодому віці. Такса, пекінес, бассет-хаунд, скай-тер’єр – собаки, які мають генетично закріплені ознаки хондродистрофії в нормі. Це укорочені кінцівки при нормальному розмірі голови та черепа.
Хвороба дисків типу Хансен I
- Собаки дрібних порід (великі породи значно рідше),
- вік від 2 років та старше,
- клінічні ознаки - від болю до паралічу, початок, як правило, гострий.
- Тип Хансен I можна описати як "екструзію" (грижу) внутрішнього вмісту міжхребцевого диска. Для простоти сприйняття можемо уявити структуру міжхребцевого диска у вигляді тюбика зубної пасти. При захворюванні "зубна паста" (пульпозне ядро) виділяється з "тюбика" (фіброзного кільця) в просвіт спинномозкового каналу. Швидкість виділення впливає на тяжкість травми, як і обсяг екструзії диска.
Хвороба дисків типу Хансен II
- Собаки великих порід,
- 3-6 років та старші,
- клінічні ознаки - згорблена спина, небажання займатися повноцінним моціоном, підійматися по сходах, стрибати. Ознаки розвиваються поступово, рідше – гостро.
- Замість виділення вмісту диска відбувається випинання кільцевої поверхні зовнішньої частини диска. Іноді кільце розривається й порваний фрагмент видавлюється в хребетний канал, здавлюючи спинний мозок. Іноді гострі випадки можуть супроводжуватись кровотечею, і кров у вигляді гематоми сприяє здавленню спинного мозку.
Хвороба дисків типу Хансен III
- Собаки всіх порід,
- клінічні ознаки – гострі. Це - біль, труднощі при ходьбі (від поганого контролю задніх кінцівок та атаксії до повного паралічу). У дуже важких випадках може розвинутися мієломаляція (розм’якшення та відмирання спинного мозку). Ці наслідки фатальні й можуть призвести до летального результату.
- Захворювання починається, як правило, при сильних фізичних навантаженнях або травмах, через що нормальне ядро вибухає від раптового розриву кільця.
- Хвороба диска III типу також відома як "високошвидкісна хвороба диска низького об’єму вмісту".
Тип Хансен I (А) та Хансен II (В) IVDD https://veteriankey.com/intervertebral-disk-disease/
Як можна зрозуміти, що у собаки хвороба дисків
Найпоширенішою ознакою, пов’язаною із захворюванням міжхребцевих дисків, є гострий біль, локалізований в спині або шиї.
Клінічні ознаки стосуються дисфункції спинного мозку нижче рівня пошкодження, отже, хвороба диска в поперековому відділі може спричинити слабкість задніх кінцівок, параліч або нетримання сечі. Захворювання диска в шиї може спричинити слабкість на всіх чотирьох кінцівках (тетрапарез).
Загальні ознаки, що характеризують хворобу дисків:
- вереск, скиглення,
- тремтіння,
- задишка,
- ненормальна постава тіла в просторі (наприклад, згорблена спина з опущеною головою),
- небажання рухатися, труднощі зі стрибками та при підйомі й спуску по сходах,
- труднощі при ходьбі - від поганого контролю задніх кінцівок, слабкості аж до повного паралічу,
- втрата контролю сечового міхура та здатності відчувати наповнення сечового міхура; сечовипускання або стає неконтрольованим, постійним, або, навпаки тварина не випорожнює сечовий міхур самостійно.
Як здійснюється діагностика хвороб дисків
Підозра на захворювання міжхребцевих дисків (IVDD) може базуватися на підставі клінічних ознак, особливо у порід групи ризику. Тварину необхідно якомога швидше показати ветеринарному лікарю - неврологу, який за допомогою неврологічних тестів визначить ступінь проблеми та призначить необхідну подальшу діагностику.
Візуальна діагностика. Рентген може виявити характерні зміни захворювання диска, наприклад, кальцифікований матеріал диска в межах хребцевого каналу або звуження простору, однак рентгенограми не визначають точну причину та локалізацію пошкодження. Достовірні види діагностики - мієлографія, мієлоКТ, МРТ. Лікар визначає, що саме краще в конкретному випадку. Ці методи дозволяють швидко й точно поставити діагноз, та планувати лікування в залежності від ступеня проблеми – консервативне або хірургічне. Ці види діагностики проводяться при повному знерухомленні пацієнта, тому виконуються тільки в анестезії.
Коли можливе консервативне лікування
Собаки, які втратили больову чутливість, потребують невідкладної хірургічної операції!
Консервативне лікування показано лише пацієнтам, у яких початкові або легкі ступені хвороби, легкий неврологічний дефіцит, або тваринам, які мають серйозні анестезіологічні ризики. Навіть якщо консервативне лікування пройшло успішно, в будь-який момент може виникнути рецидив клінічних ознак, погіршення стану та стійкий неврологічний дефіцит.
Консервативне лікування полягає в повному обмеженні рухів, тобто утримання в клітці, знеболенні, застосуванні НПЗЗ. Це обмежує подальшу екструзію диску та погіршення стану.
Що робить хірург-невролог під час операції
Мета оперативного втручання - декомпресія, тобто видалення з хребцевого каналу вичавленої речовини диска. Ця хірургічна операція вимагає спеціалізованого обладнання та фундаментального знання анатомії хребта. Тип проведеної декомпресивної операції залежить від місця проблеми.
У шиї надають перевагу вентральному (нижньому) доступу - вентральний слот.
Для грудо-поперекового відділу хребта найпоширенішою процедурою є геміламінектомія, коли вхід у хребетний канал здійснюється збоку, безпосередньо над дисковим простором та хребцевим отвором.
Для проблем попереково-крижового відділу може застосовуватися дорсальна лямінектомія, де ляміна (верхня частина хребця) знімається з хребцевого каналу, що дозволяє безпосередньо візуалізувати кінський хвіст та попереково-крижовий диск, також можлива фіксація за допомогою транспедикулярного фіксатора, тому що в цьому відділі хребта причиною виникнення гриж може бути динамічна нестабільність.
Оперативне втручання може тривати від 1 до 4 годин, в залежності від складності та об’єму ураження.
Що відбувається після операції
Відразу після операції пацієнт находить у відділення реанімації та інтенсивної терапії (ВРІТ).
Після таких операцій виникає досить сильний біль, тому пацієнту забезпечують постійне внутрішньовенне введення знеболювальних препаратів за допомогою інфузоматів або шприцевих насосів. Також вони отримують підтримувальну терапію у вигляді розчинів для інфузій, необхідних препаратів та спеціального харчування. Такі пацієнти підключаються до моніторів та знаходяться під постійним контролем лікаря. Окрім медикаментозного лікування, через певний проміжок часу лікар може призначити фізіотерапію. Тривалість перебування в лікарні після операції на хребті залежить від стану пацієнта.
Якщо власники собак звертаються по допомогу лікаря вчасно, то результат лікування майже завжди позитивний, пацієнт відновлює можливість вільно рухатись та жити якісним життям.
Але на жаль, іноді до нас надходять пацієнти, що знаходилися довго без діагнозу або з невірно обраним лікуванням, з довготривалим тяжким перебігом хвороби та довготривалою компресією (здавленням) спинного мозку, що призвело до стійкого неврологічного дефіциту. Ми намагаємось допомогти і в таких складних випадках, покращання стану може відбутися тільки через місяці інтенсивної післяопераційної реабілітації. Але іноді лікування не приносить значного покращання. В будь-якому разі, це не вирок, такі пацієнти можуть мати досить якісний рівень життя при правильному догляді. Ми радимо якомога раніше відновити активний моціон завдяки спеціальним візкам та навчитися правильно доглядати за функцією сечового міхура.