Портосистемний внутрішньопечінковий шунт у собаки
Що це таке та як лікувати - Клінічний випадок
Розповідає Олексій Португейс, провідний хірург ветеринарної клініки "Ексвет".
Самоїд Ной, 1,3 роки, приїхав в "Ексвет" на операцію з Києва. В київській клініці за результатами КТ с контрастом йому встановили діагноз - внутрішньопечінковий портосистемний шунт.
Портосистемні шунти (ПСШ) - це аномальні судини, якими кров циркулює в обхід печінки, не фільтрується й несе токсини з кишківника у системний кровотік. Бувають позапечінкові (в основному у дрібних та середніх порід) та внутришньопечінкові (частіше у великих порід). Лікування внутрішньопечінкових ПСШ складніше, ніж позапечінкових. Їх складніше виявити поміж часток печінки, вони мають більший розмір (як правило, понад 8 мм в діаметрі) та складну конфігурацію розгалуження. За розташуванням можуть бути праводивізійні (з правого боку печінки), ліводивізійні (з лівої) та центральнодивізійні (в центральній частині).
У Ноя був ліводивізійний шунт діаметром 13 мм. Для закриття шунта такого великого діаметра целофановий бандаж, що використовується при хірургічному лікуванні позапечінкових шунтів, не підходить, оскільки малоймовірно, що целофан зможе перифокальним запаленням закрити цей шунт. Для таких великих судин розроблені спеціальні пристрої - гідравлічні оклюдери. Це система з манжети, порту та з'єднувальної силіконової трубки. В систему закачується фізрозчин.
Операція з встановлення гідравлічного оклюдера проходить в кілька етапів.
1. Ми маємо на операції визначити розташування шунта та підтвердити його. Окрім знання анатомії та ретельного вивчення КТ ми виконуємо інтраопераційну діагностику за допомогою визначення центрального венозного тиску в системі портальної вени.
Як це відбувається? Ми знаходимо передбачуваний шунт, акуратно виділяємо його навкруги. Через те, що судина знаходиться серед часток печінки, повністю наповнена кров'ю та має тонкі стінки, є ризик кровотечі. Далі в брижову вену встановлюємо венозний катетер, який поєднується з системою визначення центрального венозного тиску в портальній вені. Вимірюємо початковий тиск. Далі ми затискаємо виділену судину: якщо це шунт, тиск підвищується, відпускаємо судину - тиск падає.
Таким чином ми підтвердили, що це - шунт.
2. Встановлюємо манжету. Це також складно: силіконовий фрагмент шириною 6 мм та товщиною 3 мм треба провести під судину великого діаметра з тонкими стінками, користуючись невеликим тунелем, який ми виділили. Все пройшло без ускладнень.
3. Систему оклюдера ми заздалегідь заповнили фізрозчином. Знадобилися певні інтраопераційні розрахунки для того, щоби проводити його поступове закриття. Закривати його потрібно дрібно. Якщо закрити шунт відразу, недорозвинені судини печінки не зможуть пропустити усю кров з кишківника й селезінки через печінку в каудальну порожнисту вену, й виникне портальна гіпертензія - критичний застій крови в кишківнику та в селезінці. Пацієнт може загинути протягом доби. Якщо шунт закривається поступово, організм пристосовується.
4. Закріплюємо під шкірою порт, через який будемо згодом вводити фізрозчин. Порт та манжету герметично з'єднує силіконова трубочка, яка виходить з черевної порожнини в підшкірну жирову клітковину. Таким чином, уся система знаходиться всередині собаки. Для введення наступної дози фізрозчину ми нічого не відкриваємо, а за допомогою спеціальної голки проколюємо силіконову серцевину порту, потрапляємо у колектор, та вводимо туди рідину. Система повністю надійна, це спеціальна розробка американської компанії.
Операція з встановлення Ною гідравлічного оклюдера пройшла успішно. Заплановано наступне введення рідини в систему.