Дискогенний Вобблер–синдром у собаки: ознаки, діагностика, лікування
Автор статті Олексій Португейс - ортопед, невролог, провідний хірург ветеринарної клініки "Ексвет".
Скорочення:
Синдром Вобблера - СВ
Шийна спонділоміелопатія - ШСМ
Верхній руховий нейрон - ВРН
Нижній руховий нейрон - НРН
Спинний мозок - СМ
Що таке синдром Вобблера
У літературі існує кілька альтернативних номенклатур Вобблер-синдрому. Наприклад:
• шийна спондилопатія,
• шийна спондиломієлопатія,
• мальформація шийних хребців,
• синдром нестабільності шийного відділу тощо.
Деякі статті з цієї темі описують хворобу в цілому, а деякі - по породах собак. Точна причина виникнення хвороби невідома, й тому в основному використовують термін - шийна спондиломієлопатія. Цей термін охоплює різні аномалії м'яких та твердих тканин.
Синдром Вобблера часто зустрічається у середніх та великих собак таких порід, як дог, доберман-пінчер, лабрадор, ротвейлер, бернський зенненхунд, кане корсо.
Віковий інтервал - молодий та середній вік. Наприклад, у доберманів - від 4 до 8 років. У догів частіше в ранньому віці - 1-2 роки.
Найбільш ймовірна причина хвороби - надмірна рухливість каудальних хребців шийного відділу хребта (С4-С5, С5-С6, С6-С7, С7-Th1), що призводить до вторинних змін м'яких та твердих тканин хребта.
Найбільша частота виникнення ШСМ знаходиться в проміжках С5-С6 і С6-С7.
Патологічні зміни, які виявляються на місці хвороби, в основному містять гіпертрофію міждужкової зв'язки, дорсальної поздовжньої зв'язки, дископатії по типу Хансен II, гіпертрофію суглобових капсул, пороки розвитку хребців. Усі ці зміни призводять до стенозування хребетного каналу та, відповідно, до компресії спинного мозку.
Розрізняють дві основні форми Вобблер-синдрому
1 - немає компресії СМ, 2 - дискогенна компресія СМ, 3 - остеогенна компресія СМ
Також розрізняють динамічну компресію СМ та статичну.
Клінічні ознаки Вобблер-синдрому
Клінічні ознаки варіюють від періодичного болю в шийному відділі до порушення ходи різного ступеня тяжкості.
Ознаки болю в шийному відділі зазвичай виглядають як загальна пригніченість, небажання пересуватися, собака не хоче їсти якщо миска стоїть на підлозі (боляче згинати шию), вважає за краще їсти тільки з таці або з рук. Перестає обтрушуватись, тримає голову здебільшого опущеною. Наверх дивиться, не піднімаючи голови, тільки очима. Якщо тварину покликати збоку, вона буде розгортати все тіло, як корабель, а не повертати голову в бік звуку. У разі вираженої компресії СМ присутня пропріорецептивна атаксія на тазових та грудних кінцівках. Причому хода досить специфічна: на тазових кінцівках ми спостерігаємо гіперметрію, а на грудних семенящу ходу (гіпометрію). Це пов'язане з локалізацією ураження - нижній шийний відділ. Для тазових кінцівок рівень ураження С5-С6, С6-Th1 буде відповідати пошкодженню ВРН, це викликає парапарез та гіперметрію, а для передніх кінцівок даний рівень пошкодження СМ буде відповідати пошкодженню НРН, що викликає парез та гіпометрію.
Діагностика
Для виявлення цієї хвороби використовують різні види візуальної діагностики. Наприклад, на оглядових рентгенографічних знімках можна виявити підвивихи хребців, звуження міжхребцевої щілини, стеноз хребетного каналу, аномалії розвитку хребців. Для більш точної діагностики виконують мієлограму (динамічну), КТ або мієло-КТ (динамічне), МРТ.
МРТ – Т2 зважене зображення шийного відділу хребта. Дискогенна компресія СМ С5–С6
Лікування
Консервативне - передбачає обмеження рухливості та застосування знеболювальних препаратів. Такий вид лікування дає хороші результати на ранніх стадіях хвороби. Тривалість безрецидивного періоду дуже варіабельна.
Кращий результат у довгостроковому періоді дає хірургічне лікування: декомпресія + дистракція + стабілізація. Для досягнення мети можуть бути використані:
• спиці + кістковий цемент + кістковий трансплантат/кейдж;
• ортопедичні гвинти + пластини (DCP \ LCP) + міжхребцевий кейдж;
• транспедикулярні гвинти + міжхребцевий кейдж.
Останнім часом все більшої популярності в лікуванні патологій хребетного стовпа, які пов'язані з нестабільністю, набуває техніка використання транспедикулярних гвинтів. Статистичні дані успішності хірургічного лікування варіює від 33 до 85%. Результат багато в чому залежить від досвіду хірурга, важкості патології та техніки оперативного лікування. При наявності тетраплегії на момент оперативного лікування результат від обережного до несприятливого.
Клінічний випадок оперативного лікування Вобблер-синдрому у лабрадора з використанням транспедикулярних гвинтів та міжхребцевого кейджа
До клініки надійшов собака породи лабрадор. Вік 7 років. Скарги на порушення ходи. Огляд: виражена атаксія, скорочення кроку на грудних та подовження кроку на тазових кінцівках, постуральні реакції на грудних кінцівках в нормі, на тазових знижені, дискомфорт та помірний біль при згинанні шиї. Проведена додаткова діагностика - МРТ шийного відділу. Висновок: дискогенний синдром Вобблера, вентральна компресія С6-С7.
Хірургічне лікування: вентральний доступ до шийного відділу хребта, лінійна тракція/стабілізація С6-С7 за допомогою транспедикулярних гвинтів та міжхребцевого кейджа + створення умов для спондилодеза (перенесення губчастої аутокістки).
Положення пацієнта на операційному столі
Післяопераційний період пацієнта пройшов без ускладнень. Больовий синдром повністю пройшов через 10-12 днів. Самостійно пересуватися пацієнт почав на 2-у добу після операції. Якість ходи покращилася вже на 4-5-й день. На момент написання статті час спостереження за пацієнтом становить 7 місяців. Скарг на больовий синдром/порушення ходи немає.